Учні танком і хлібом-сіллю вітають гостей
Добрий день, шановні гості! Ми дуже раді вітати вас у нашій невеличкій українській світлиці. Це маленька хатка, наша рідна домівка. Ми дуже часто говоримо: “Мій рідний дім, моя домівка, моя хата...”
Любіть свою хату,
Хоч і небагату.
Тут ви бігали до мами
Дрібними ногами.
Тут ви підростали,
Божий світ пізнали.
Звідси батько вас за руку
Вів до школи на науку.
Гей, нема то в світі краще,
Як та рідна стріха.
Тут є ваше щастя,
Радість і потіха.
Кожна людина завжди пам’ятає свою домівку, в якій народилась і виросла. І, навіть, коли життя заставляє нас покинути рідну домівку, наше серце назавжди залишається тут, серед наших дитячих мрій.
Звучить пісня “Душі криниця”
Починається хата тут, з порога. Ні в якому разі не можна наступати на поріг або щось давати через поріг. Він вважається межею між зовнішнім світом і внутрішнім. Тому, якщо не бажаєте поспілкуватися з мешканцями поту стороннього світу, краще переступіть поріг і тихенько увійдіть до хати. Постійте хвилинку, а потім вклоніться і привітайтесь до неї: “Добрий день!” І все добро, радість і щастя, що живуть у цій хаті, обгорнуть вас своїм теплом.
Важливе місце у хаті посідала піч.
Лиже полум’я жовте черево,
Важкувато сопе димар.
Голосує від болю дерево,
Піднімається димом до хмар.
Бубонять рогачі і кочерги,
Щось пригадують з давнини.
І чекають спокійно черги
Засмаглі горщики і чавуни.
Піч повинна бути завжди свіжовибіленою. “Яка піч – така і господиня, говорили в народі”. І справді, найсмачніші страви готуються тільки охайною господинею.
Давайте заглянемо в одну українську хату і подивимось як господиня порається біля печі.
Скільки можна лежати! Лежить та лежить! Півдня на печі пролежав, а тепер ще й на ліжко перебрався! Вставай, ледацюго!
Ну чого ти до мене причепилася? Ти що, з глузду з’їхала чи не з тієї ноги встала?
Зараз ти в мене не з тієї ноги встанеш! Ану!
(піднімається) Ну що ти від мене хочеш?
Сходи за водою та принеси коровам попити!
Та надворі мороз собачий, от сама і йди!
Що? Та я тобі зараз...
(ганяється за господарем з рогачем, той хапає відра і вибігає з хати)
А ось і стіл. Він теж займав важливе почесне місце – біля вікна. Першим за стіл сідав батько і першим починав їсти. Посередині столу завжди лежав хліб.
Поле, поле безкрає...
І світає й смеркає,
Знову тиша і спокій у світі.
Хвилі вітру в достиглому житі.
О безмежне і плідне
Житнє поле пагідне.
Ні межі ти не маєш, ні краю!
Ти й росою зросилось,
І зерном сколосилось,
І діждалось нового врожаю.
“Без хліба нема обіда”. “Хліб – батько рідний”. Батько різав хліб, притримуючи його тільки рукою і притискуючи до грудей. Різати хліб потрібно тільки до себе. Окраєць давали дівчатам, щоб їх хлопці любили. А коли ненароком скибочка хліба упаде додолу, неодмінно слід підняти її і, поцілувавши, покласти на стіл. Стіл завжди збирає багато людей. Переважно на свята. А яке ж може бути свято без веселого українського танка?
Танок “Козачок”
Не було на Україні жодної оселі, яку б не прикрашали рушниками. Рушник – обличчя оселі, її господині.
Придивіться до різнобарв’я рушників, які прикрашають нашу світлицю. Скільки роботи, творчості, натхнення, скільки почуттів вкладено у ці рушники! Кожен рушник – це окрема розповідь. На них можна побачити різні кольори, гарні орнаменти, чарівні квіти, співучих пташок. Рушники пов’язані з багатьма народними традиціями. А як приємно дивитися, коли дівчата танцюють на весіллі танок з рушниками.
Танок з рушниками
Сонечко-сонечко, виглянь у віконечко. Через вікна людина підтримувала зв’язок з небесним світом, богами, сонцем. Небесне вікно відкриває Бог для сонця, місяця, зірок. Вікна – очі хати. Під ними дівчина чекала на свого милого, ховаючись від батька та матері
Оленко! Голубко моя!
Василь! Де ти був?
Та з батьком на ярмарок їздили, грошей вторгували.
Грошей? Знову гроші...
Подивись, люба, я тобі подарунок приніс!
Мені? Спасибі! Значить і ти думав про мене, згадував!
Думав і вдень, і вночі.
Так ти кохаєш мене, так як і я тебе?
Ні, люба, не так, а ще дужче!
Хато моя, рідна батьківська хато! Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою і материнською ласкою віє від тебе рідна хато!
Багато чого було в українських хатах. Багато всього і в нашій хаті. Кожна домівка – це маленький куточок України. Все, що нас оточує – мамина пісня, бабусина вишиванка, батькова хата, рушники – все це наша пам’ять, наша історія. Часто й сумна, але в основі своїй – велична. Тому все це потрібно зберігати й відновлювати. Бо Берегиня – наш захист і надія!
Будь благословенна, хато моя! Будьте благословенні і люди, які завітали до неї.
Зеленеє жито, зелене.
Хорошії гості у мене!”
Пісня “Зелене жито”
|
