САМОПОВАГА ТА ЕГОЇЗМ

Мета: з'ясувати різницю між егоїзмом в його найгірших проявах і здоровим егоїзмом; дати можливість за­зирнути у свій внутрішній світ, задуматись над своїм характером, вчинками.

Обладнання:   роздавальний матеріал (Тест «Твоя самооцінка»).

ХІД ЗАНЯТТЯ

СЛОВО ВИХОВАТЕЛЯ

У своїй діяльності людина виявляє певне ставлення не тільки о суспільства та інших людей, а й до себе. Навіть приймаючи рі­шення відносно самої себе, вона розв'язує певні суперечності, що потребують морального регулювання. Так, у вільний час люди­на може зайнятися спортом, якою-небудь грою, різними справа­ми тощо. Що саме вона обере, залежатиме від її ставлення до се­бе. Тому суспільство і виробило вимоги, які спонукають кожного дбати про самоповагу.

ВПРАВА «МІКРОФОН»

У чому полягає, на вашу думку, суть самоповаги?

(Після відповідей учнів учитель робить висновок: самоповага — Це усвідомлення людиною своєї власної суспільної цінності як особи, Що має індивідуальні риси, гідні уваги інших.)

СЛОВО ВИХОВАТЕЛЯ

Повага до себе ґрунтується на розумінні реальної цінності будь-якої особистості як найдовершенішої істоти. За висловом М. Горького, бути людиною на землі — чудова посада. Але бути людиною не означає тільки народитися,— нею треба стати.

Важливою складовою частиною поваги до себе є гордість бу­ти людиною — з її здатністю до благородних учинків, тонких по­чуттів і глибоких думок.

Крім сфери свідомості, повага до себе включає й вимогу прак­тичної реалізації в собі справді людських рис у сфері праці, спіл­кування та пізнання: Самоповага, передусім, передбачає розвиток своєї індивідуальності, вироблення світогляду і системи ціннос­тей, визначення свого місця в житті, піклування про розумовий, фізичний, моральний та естетичний розвиток. Повага до себе — багатогранна. Вона означає:

—  мати свої погляди на речі та явища навколишнього світу, бути впевненим у їхній істинності та готовим відстоюва­
ти їх як такі, що виправдали себе практично (людина без переконань або така, що нездатна їх виробити, принижує себе);

—   брати участь у суспільній праці, бо тільки в діяльності здобувається повага до себе оточуючих, суспільства;

—   прагнути сформувати в собі кращі якості, пам'ятати, що кожний особисто відповідальний за рівень свого розвитку та використання власних можливостей.

Нерозуміння сутності особистих цінностей, неувага до роз­витку кращих людських якостей призводять до хибних форм са­моствердження — до однобічного, отже, потворного розвитку, що пригнічує здібності (наприклад, прагнення «знайти себе» у вузь­кій сфері — споживання чи дозвілля).

Міра самоповаги виявляється також вимогливістю до себе: чим вимогливіша до своєї поведінки людина, тим більше вона поважає себе. Реалізується вимогливість до себе в процесі самовиховання — свідомого і цілеспрямованого розвитку в собі найбільш цінних якостей і потреб (інтелектуальних, моральних, суспільно-політич­них, естетичних і т. д.).

Вона передбачає додержання таких моральних норм:

—   самокритичність, прагнення тверезо й реалістично оціню­вати свої переваги й недоліки, реалізовані й нереалізовані можливості;

—   самодисципліна, самовладання й уміння володіти почуття­ми в інтересах гармонійного розвитку своєї особистості;

—     піклування про розвиток своєї духовної культури, праг­нення опанувати все краще, що вироблено людством,— знання, соціальний досвід — і прилучитися до цього;

—   турбота про свій фізичний розвиток, про чистоту й охай­ність у праці та побуті;

—   непримиренність до поведінки, що руйнівно впливає на розвиток і становлення особистості,— до пияцтва, беззміс­товних ігор та видовищ, безцільного витрачання вільного часу.

Неповага ж людини до самої себе виявляється в її невимог­ливості до себе, у намаганні утверджувати себе засобами, які аж ніяк не прикрашають: запереченням традиційних форм поведін­ки, екстравагантністю зовнішнього вигляду і мови, навіть пияц­твом та хуліганством.

Такі форми самоствердження свідчать про слабкість розвитку інтелектуальних та естетичних смаків, про моральну і політичну незрілість, про нездатність людини переборювати скільки-небудь значні перешкоди. У таких випадках їй необхідна допомога.

Моральність осуджує поведінку людини, у якої самоповага, гордість стали надмірними і набрали антигромадських форм.

ВПРАВА «МІКРОФОН»

Для збереження міри самоповаги суспільство виробило мо­ральну норму — скромність. На вашу думку, що вона означає?

(Після відповідей учнів учитель робить висновок: скромність —  реальний підхід людини до оцінки своєї гідності й усвідомлення її залежності від заслуг та гідності інших.)