Година спілкування:

Тема.      Правила поведінки в школі, в громадських місцях.

Мета: продовжувати формувати в учнів уявлення про культуру поведінки; учити їх бачити негативні про­яви поведінки і корегувати її; допомогти учням усвідомити, що культура поведінки починається з малого.

Обладнання: роздавальний матеріал (роздруковані картки із задачами «на ввічливість»).

Хід заняття

 Слово вихователя.

Серед багатьох наук, без яких не обійтись людям, є дуже особлива і необхідна для всіх — наука спілкування з людь­ми, наука поваги один до одного, уміння поводити себе так, щоб оточуючим було з нами приємно, зручно. Без цієї науки не можна було б людям жити, працювати і відпочивати разом. Дуже важливо знайти правильну лінію поведінки. Немає зараз у нас людини, якій ще в дитячому садку не говори­ли б: першим вітайся із старшими, мий руки перед їжею, не ламай іграшки. І в школі наставляють: учися старанно; будь працелюбний, чесний, акуратний; поводься ввічливо і так­товно. А народна мудрість до чого закликає? Говори мало, слухай багато, а думай ще більше. Мийся біліше, будеш миліше. Одним словом, на кожне «як», «де», «чому» давним-давно готова відповідь є. Але чи достатньо запам'ятати все зведення загальноприйнятих правил, щоб навчитися жити серед людей, бути їм потрібним, корисним, приємним?

Сторіччя, а то і тисячоліття існують загальноприйняті правила поведінки. Ми, вітаючись, протягуємо руку так само, як і наші далекі предки, що демонстрували свою ми­ролюбність відкритою долонею, в якій не було каменя або іншої зброї. Та і самі слова «будьте здоровими» колись були магічним заклинанням, а не просто формулою ввічливості. Вимовляючи їх, вірили, що це побажання неодмінно збу­деться.

З перших років життя ми чуємо на кожному кроці й не менш часто вимовляємо самі слова «спасибі», «дякую». Адже вони теж пов'язані з якнайдавнішими народними віруваннями. Ще і зараз старенька у відповідь на надану по­слугу може побажати: «Врятуй тебе Бог, голубчику», тобто «Спасибі тобі, милий». Вираз «врятуй Бог» пізніше перетво­рився на коротке «спасибі», яке дотепер володіє чарівною силою. Звичайно ж, сила ця не в магічному звучанні слова, а в тому, що виражає воно людську подяку, ввічливість, доб­розичливість. До речі, у слові «дякувати», яке походить від старослов'янського «благо дарувати», укладена та ж сама думка — побажання людині блага.

Коли заходять люди в приміщення, обов'язково зніма­ють головні убори. Цей закон ввічливості з'явився з часів лицарства. Так, лицарі, які носили шоломи, що захищали їх від ворогів, заходячи до приміщення, знімали їх, показуючи цим довіру людям, до яких прийшли, твердо вірячи, що тут їм не загрожує небезпека;

Отже, правила культури поведінки прийшли до нас із давніх часів, і за традицією вони продовжують існувати і служити людям. У наші часи ці давні правила поведінки і прийоми ввічливості виражають повагу до людей. Ввічли­вим потрібно бути не тільки до знайомих, а й до незнайомих людей. До старших і молодших, удома і в школі, на вулиці й у громадських місцях.

А зараз послухайте оповідання Василя Сухомлинського «Скажи людині "здрастуйте"».

Лісовою стежиною йдуть батько і маленький син. Нав­коло тиша, тільки чутно, як десь далеко стукає дятел і струмочок дзюрчить в лісовій глушині.

Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з па­личкою.

—Батько, куди йде бабуся? — запитав син.

—Побачити, зустріти або проводити,— відповів бать­ко.— Зустрінемося з нею, скажемо їй «здрастуйте»,— ска­зав батько.

—Для чого ж їй говорити це слово? — здивувався син.— Адже ми зовсім незнайомі.

От зустрінемося, скажемо їй «здрастуйте», тоді поба­чиш для чого. Ось і бабуся.

—Здрастуйте, — сказав син.

—Здрастуйте,— сказав батько.

—Здрастуйте, — сказала бабуся і посміхнулася, і син із здивуванням побачив: все навколо змінилося. Сонце стало яскравіше. По верхівках дерев пробіг легкий вітер, листя заграло, затрепетало. В кущах заспівали птахи — до цього їх не було чутно.

На душі у хлопчика стало радісно.

—Чому це так? — запитав син.

—Тому що ми сказали людині «здрастуйте» і вона по­сміхнулася.

Слово вчителя.

Ми постійно користуємось таким правилом, як вітання. Уявіть собі, ми пройшли повз знайому людину і не приві­тались. Вона ж думає: «Що трапилось? Може, на неї об­разились?». Пробігаючи, ми буркнули собі під ніс приві­тання, і знов неприємно від нас людям. А як же правильно користуватися цим правилом ввічливості?

Пройти мимо людини, привітно глянути на неї, посміх­нутись, виразивши доброзичливість і привітність. Отже, треба пам'ятати, що в правилах культурної поведінки ви­являється наше ставлення до людей.

Я хочу розповісти одну цікаву історію. Це було понад сто років тому, там, де ще ні разу не ступала нога білої люди­ни. Відомий дослідник Міклухо-Маклай висадивсь на березі моря і попрямував до населення папуасів. У руці в нього був якийсь згорток. Він ішов повільно, але рішуче, ніби не помічаючи насторожених поглядів. Коли він наблизився до житла папуасів, дві стріли одна за одною просвистіли повз нього. Він зупинився. Навколо нього замкнулося вороже кільце. Ще один крок, один рух — і вони кинуться на манд­рівника. Він так само, не поспішаючи, розгорнув згорток — це був килимок — і розстелив його на землі під деревом. Потім спокійно скинув черевики, ліг і заснув. Коли через кілька годин він прокинувсь, навколо нього сиділи декілька туземців. Зброя звисла, на обличчях вираз розуміння — лю­дина стомилася, потрібно відпочити — і цікавість. Хто ж він, такий безстрашний, довірливий? Дуже швидко папуаси зуміли оцінити людяність, витримку, чесність і повагу до них. Міклухо-Маклай сказав, що людина скрізь і завжди повинна бути людиною.

Отже, людина ввічлива, порядна, вихована приємна лю­дям. У чому ж виявляється наша ввічливість? Зараз ми і по­говоримо з вами про це.

Усі ви любите ходити в кіно, театр. Давайте з вами разом подумаємо, яких правил потрібно дотримувати в кінотеатрі, театрі.

Не запізнюватись. Не розмовляти. Не їсти під час сеансу. Не розгортати цукерок. Не лузати насіння. Спокійно реагу­вати на події, що відтворюються на екрані. Гупотіння, крик, свист — не допустимі.

А тепер уявіть, що ваше місце посередині, вам потрібно пройти повз товаришів, які сидять на своїх місцях. Як ви будете проходити?

Треба ввічливо вибачитись, проходити обличчям до лю­дей. Коли ми сидимо і хтось проходить повз нас, потрібно встати. Не слід займати чужі місця, які пустують, бо в будь-яку мить можуть з'явитися їх власники і пересадження буде заважати іншим глядачам. Зараз ми покажемо, як потрібно це робити. (Учні показують.)

Більшу частину дня ви перебуваєте в школі, якщо забу­ти про правила поведінки в школі, то вона стане схожою на зоопарк.

У школі ви повинні бути організовані, дисципліновані, чесні, відповідати за свої слова. Дуже важливо — бути в ко­лективі скромним.

Робота з правилами поведінки в школі на уроці.
Старанно вчись, акуратно відвідуй уроки, не запіз­нюйся.

—  Безперечно виконуй розпорядження вчителів, упов­новажених класного та шкільного колективу.

—  Під час уроку сиди прямо, не спирайся на парту і не розлягайся, уважно слухай, не займайся сторонніми справами.

—  Якщо знаєш відповідь на запитання, мовчки підніми руку.

—  Не «тягнись» і не вигукуй — будь скромним.

—  Уважно слухай відповідь товаришів, не глузуй з то­вариша, що допустився помилки, неточності у від­повіді.

—  Будь ввічливим з учителями і товаришами: проси ви­бачення, коли ненавмисне вчинив якусь прикрість, постійно користуйся словами ввічливості.

—  Допомагай товаришеві в навчанні.

—  Тримай у чистоті й порядку своє робоче місце в класі, кабінеті, майстерні.

—  Не затримуй хід уроку, не задавай запитань, які не стосуються теми.

—  Виправляй відповідь товариша у доброзичливій фор­мі, не підкреслюй своєї переваги.

—  Якщо не підготувався до уроку, скажи про це і не на­магайся відповідати, цим ти збережеш час і для себе, і для товаришів.

Творче завдання «Вчини як годиться».

Учитель роздає учням роздруковані картки із задачами «на ввічливість» і пропонує їх розв'язати.

1.          Вам потрібно швидко звернутись до вчителя, який в цей час розмовляє з кимось. Що робити у даному випадку? (Вибачитись і звернутись до вчителя.)

2.    Валентина Дмитрівна йде по коридору, а поруч з нею ще два вчителі. Біжить назустріч хтось з учнів вашо­го класу. Біжучи, він вітається з учителькою. Що ви можете сказати про поведінку цього учня? А як по­трібно повести себе в цьому випадку? (Звичайно, цей учень некультурний, невихований. Треба було зупи­нитися і привітатись.)

3.    Уявіть собі, що всі хлопчики нашої школи дотриму­ються такого правила: ніколи не пройдуть першими, також пропустять дівчаток. Чи повинні дівчата, яким дали дорогу, дякувати? (Ні, дякувати не обов'язково. Але ж такі випадки бувають не дуже часто. Вони настільки приємні, що хочеться подякувати.)

Слово вихователя.

Дуже часто в школі пустощі можуть призвести до серйозних неприємних наслідків. Ось тільки два приклади. 10-річний Микола біг по коридору. Йому підставили підніж­ку. Падаючи, хлопчик вдарився головою об батарею. Лікарі встановили тяжкі пошкодження голови. Микола місяць ле­жав у лікарні.

Шестикласниця Зіна спускалась по сходах, якийсь пус­тун штовхнув її в спину. Діагноз: перелом двох кісток лівої ноги, тільки через два місяці дівчинка змогла повернутися в школу.

Ці випадки говорять нам про те, що порушення пра­вил поведінки ніколи не приносять нікому нічого хоро­шого. Дуже погано, коли учні сміються над фізичними вадами свого товариша. Усім, хто дає волю невихованос­ті, своєму злому язику, придумує прізвиська, — треба зрозуміти, що вони завдають шкоди здоров'ю своїх то­варишів, батьків.

Кожний день в школі ви буваєте в нашій шкільній їдальні. І не лише в шкільній. Ви буваєте в гостях. Давайте поговоримо про правила поведінки за столом. Правила по­ведінки за столом не вигадані кимось, а склалися історич­но. За столом теж слід виявляти ввічливість, люб'язність до інших.

Робота з правилами поведінки за столом.

—  Учись правильно і красиво накривати на стіл. Таріл­ки ставлять на рівній відстані одна від одної. Спра­ва від тарілки кладуть ніж і ложку (заглибленням уверх), зліва — виделку (зубцями вверх).

—  За столом сиди прямо, не боком, не клади лікті на стіл, ногу на ногу, не підпирай щоку рукою.

—   Виделку тримай у лівій, ніж — у правій руці.

—   їж без поспіху, не відкушуй великих шматків. -г- Не розмовляй з повним ротом. Якщо тебе про щось

запитали, спочатку проковтни їжу, а потім від­повідай.

— Не катай кульок із хліба, не криши його, доїдай шкоринки.

— Під час їди не присьорбуй голосно, не дуй на гарячу страву, не стукай ложкою по тарілці. Намагайся їсти беззвучно.

— М'ясо відрізай невеликими шматочками, коли з'їси один шматочок, відрізай інший. Не розрізай на шма­точки відразу всю порцію, їжа швидко охолоне.

— Птицю треба брати з тарілки виделкою, відрізати не­великими шматочками, а коли відрізати нічого, мож­на взяти кісточку пальцями і обгризти.

—   Кісточки з риби можна виймати не тільки виделкою, але й пальцями, притримуючи шкоринкою хліба. Пальці при цьому не облизують, а витирають серветкою.

—   Рибу, сирники, котлети, яєчню тощо ножем різати не треба. Це легко зробити виделкою.

—   Не їж ложкою те, що можна їсти виделкою.

—   Не їж з ножа, це некрасиво, до того ж небезпечно: можна порізатись.

—   їж акуратно, чиста скатертина на столі — ознака твоєї культурності.

—   Під час їди не займайся сторонніми справами — не читай і не захоплюйся розмовами.

—   Поївши, подякуй батькам або господарям, якщо ти перебуваєш у гостях.

—   Приступаючи до обіду, дотримуйся послідовності у виборі страв: спочатку їж салат, закуску, після цього переходь до першої, потім до другої гарячої страви.

—  Не підбирай хлібом залишки соусу з тарілки.

—  Кісточки від компоту не випльовуй на блюдце. Підне­си ложку до рота, виплюнь на неї кісточку і поклади на блюдце.

—  Закінчивши їсти, ложку не облизуй. Брудні ніж і ви­делку не клади на скатертину, а поклади на свою тарілку.

—  Коли п'єш чай, не залишай ложку в чашці або склян­ці: вони можуть перекинутись. Розмішавши цукор, поклади ложку на блюдце.

Заключне слово вихователя.

Правил культури поведінки є багато, вони допомагають нам вести себе так, щоб нас поважали товариші, вчителі, знайомі, щоб нашим ввічливості й доброті були раді батьки. Бажаю вам бути саме такими людьми.

Пам'ятайте слова Мігеля Сервантеса: «Ніщо не цінить­ся так дорого, ніщо не коштує нам так дешево, як ввіч­ливість».