ДРУЖНИЙ КОЛЕКТИВ: ЯКИЙ ВІН?

Мета: навчати учнів культури спілкування, пошуку конс­труктивних способів вирішення проблемних ситу­ацій; сприяти поліпшенню психологічного клімату в класі, налагодженню доброзичливих стосунків; ви­ховувати в учнів повагу одне до одного, відповідаль­ність за власні слова і вчинки.

Обладнання:   ручки або олівці, чисті аркуші паперу.

ХІД ЗАНЯТТЯ

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ «ШКОЛА ДРУЖБИ»

Вихователь поділяє учнів класу на групи і пропонує їм уявити себе вчителями «Школи дружби». Вони мають навчити своїх уч­нів товаришувати одне з одним і розповісти про способи, які б допомогли їм побудувати добрі стосунки з учителями, батьками, братами і сестрами, природою, тваринами.

Наприклад: щоб подружитися з братами і сестрами, вам по­трібно:

—  частіше цікавитися їхніми справами;

—  допомагати їм у домашніх справах;

—  щиросердно поділяти їхні радощі та неприємності.

БЕСІДА

Що ви порадите людині, яка хоче мати друзів, але не може їх знайти?

Що потрібно зробити, щоб ваш друг дитинства залишався по­ряд із вами все життя?

Чи хотіли б ви, щоб у вас було сто друзів?

Якби ви зустріли людину, у якої сто друзів, про що б ви її за­питали?

СЛОВО ВИХОВАТЕЛЯ

Дружба — це добре почуття, яке може виникнути лише на основі взаємоповаги. Зустріти в житті справжнього друга вважалось великим щастям для людини. У скіфів дружба скріплюва­лась щирою клятвою, що вважалась святою і непорушною.

Сучасні тлумачні словники визначають: «Дружба — це близь­кі стосунки, засновані на взаємній прив'язаності людей, спіль­ності інтересів, смаків, поглядів, життєвих цілей, активній заці­кавленості одне в одному».

Другом ми називаємо того, кому довіряємо. Якщо між людь­ми немає щирості, не може бути і дружби. У кожного з нас є вади. Отже, той, хто хоче мати друга без вад, залишається без друзів. ,   Справжній друг, який віддає частку свого серця, силу почут­тя, вартий того, щоб його цінували і берегли.

Із цього приводу доцільно звернутися до оповідання Бруно Ферреро «Двоє друзів».   .

Були собі двоє друзів — Франк і Тед. Франкові було двад­цять років, а Тедові — вісімнадцять. Дружили хлопці ще з ди­тинства і, коли виросли, вирішили разом вступити до війська. Перед виїздом із дому вони склали присягу, що берегтимуть одне одного.

Франк і Тед опинилися в одному батальйоні. А потім їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі. Якийсь час Франк і Тед перебували в обозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію. Батальйон під пекельним вогнем супро­тивника йшов уперед цілу ніч. Зранку вояки дісталися якогось села. Раптом Франк помітив, що Теда ніде немає, а потім по­бачив прізвище товариша у списку пропалих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.

—     Це надзвичайно небезпечно,— сказав командир. — Якщо ти загинеш, батальйон втратить іще одного бійця. Я не можу ризикувати солдатом.

Проте Франк вирушив на пошуки Теда. Минуло кілька годин, поки він знайшов його. Тед був смертельно поранений і скоро помер. Франк обережно підняв тіло друга на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл, і куля влучила Фран­кові у спину. З останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.

—Чи ж варто було вмирати, аби рятувати вбитого? — за­питав командир.

—Так, варто,— прошепотів Франк.